Коли суперсили поєднуються заради перемоги – кожен крок, постріл і рішення стають частиною великої справи захисту України
До Дня захисників і захисниць України ми підготували матеріал про гвардійців Національної академії Національної гвардії України, у яких за формою й титулами стоїть реальний бойовий досвід. Їхні «суперсили» народилися у боях і тепер допомагають не лише виживати, а й навчати нове покоління офіцерів, приймати рішення і берегти людей.
У кожного з героїв своя дорога до сили. Для «Дев’ятого» «тиша пострілу» означає зосередженість і спокій, які він проніс із фронту. «Анастасія» відкрила свою «кулю долі» на полігоні: концентрація й точність між диханням і пострілом стали її фірмовою впевненістю. «Atlant» показав, що людяність теж сила — саме вона рятувала життя під обстрілами. «Ішим» вкладає в курсантів уміння будувати боєздатний підрозділ, що дозволило його роті пройти кілометри боїв і зберегти людей.
Історії цих людей – не про героїзацію, а про прості речі: відповідальність, турботу про побратимів, уміння діяти швидко й рішуче.
Він не став снайпером випадково: довго роздумував не стільки про снайпінг, скільки про підписання контракту – і коли в його частині з’явився інструктор, що почав проводити курси снайпінгу, рішення було прийняте швидко. Після проходження курсів він уже міг виконувати бойові завдання на посаді снайпера. До Академії Дев’ятий служив строкову, уклав контракт і виїжджав на схід – досвід, який загартував його і навчив витримки. На сході були значно важчі завдання, тож те, що для інших видається серйозним випробуванням, для нього – частина буденної реальності. З фронту він привіз практику тактичної медицини, вогневої підготовки й польових занять, які допомагають йому зберігати спокій у найскладніших обставинах.
У Дев’ятого є свій маленький ритуал-талісман: під час підготовки за кордоном один із перекладачів подарував йому іменну запальничку Zippo, і з того часу вона завжди з ним. До виходу на позицію він зазвичай не курив, але після довгого шляху, діставшись точки призначення, разом із напарником курили, підкурюючи саме цією запальничкою – жест, що заспокоював і додавав віри, що все буде добре.
Нині Дев’ятий – курсант Інституту логістики Національної академії НГУ. У майбутньому бачить себе на посаді, яка відповідатиме його навичкам, і прагне стати гідним офіцером, поєднуючи «тишу пострілу» з відповідальністю та професіоналізмом.
АНАСТАСІЯ – курсантка Навчально-наукового інституту роботи з персоналом. Ще під час перших стрільб на полігоні вона помітила за собою здатність до абсолютної зосередженості: коли інші нервували або поспішали, Анастасія знаходила внутрішній спокій і робила проміряні, впевнені постріли. Згодом це переросло у звичку — майже кожен її вистріл влучав у ціль. Ця «куля долі» навчила її точності, витримці та віри у власні сили.
Військовий шлях обрала, бо хотіла бути корисною країні ділом, а не лише словами. Прикладом для неї став батько, який повторював: «Офіцер — це той, хто бере на себе відповідальність і веде інших за собою». Ця думка стала поштовхом — і так Анастасія відкрила для себе власну «кулю долі»: вміння не лише влучати, а й брати відповідальність.
У майбутньому бачить себе прес-офіцеркою Національної гвардії. Прагне щиро і чесно розповідати суспільству про службу, про наших воїнів і щоденні виклики. Її мета — створювати образ НГУ як структури, якій довіряють і яка надихає; як прес-офіцерка вона хоче так само влучно «цілитися» словами в серця людей, як колись робила це кулями на стрільбищі.
В Академії він курсовий офіцер курсу №6 Навчально-наукового інституту забезпечення державної безпеки. Під час проходження служби у бригаді оперативного призначення «Кара-Даг» виконував обов’язки заступника командира роти з роботи з особовим складом (1 РОП, 1 БОП). Після першого штурму та поранення командира роти йому довелося взяти на себе обов’язки командира. Atlant організовував рекогносцировку перед виходом підрозділу на позиції, керував боєм як під час штурмів, так і в обороні, коригував вогонь АГС, мінометів, БТР. Особливо яскраво його людяність проявилася під час евакуації поранених: під обстрілами ворога він особисто вивозив «трьохсотих» з поля бою, ризикуючи життям заради побратимів.
Сьогодні Atlant навчає майбутніх офіцерів. Каже, що його головна задача — передати курсантам бойовий досвід, навчити їх швидко й правильно приймати рішення, від яких залежить життя людей. Він переконаний: справжній командир має не тільки знання та навички, а й здатність відповідати за своїх підлеглих. Службу продовжує заради України та її майбутнього, аби наші діти не бачили того, що довелося пройти нинішньому поколінню захисників, а жили в мирі й спокої.
Наразі Ішим – викладач, який навчає курсантів і передає їм свій бойовий досвід. До цього він був командиром роти піхоти 16-го окремого стрілецького батальйону (в/ч A7100). Служив на Запорізькому напрямку (у районах Ольгівського, Темирівки), де проти нього воювали 35-та та 36-та морська піхота зс рф і кадирівці. Попри те, що близько 80% особового складу його роти раніше не мали бойового досвіду (дехто навіть не проходив строкову службу), за півтора роки цей колектив пройшов 17 кілометрів у виконанні бойових завдань і жодного разу не здав позицію – при тому що безповоротні втрати становили лише двоє військовослужбовців. Ішим пишається цим результатом: для нього головне – не статистика, а люди і їхня здатність виконувати завдання живими.
Сьогодні, маючи бойовий досвід, Ішим навчає курсантів Академії. Він наголошує: майбутні офіцери мають бути дійсно боєздатними — швидко, якісно й правильно приймати рішення та бути готовими відповідати за них. Особливо важливим він вважає усвідомлення ролей: офіцер існує завдяки своєму особовому складу; без людей він лишається лише «капітаном», а з ними — справжнім командиром роти.
Ішим – патріот: його дід воював в УПА, і він мріє про самостійну, незалежну Україну, в якій сусіди перед тим, як рухатись проти нас, кілька разів подумають. Сьогодні, маючи цей досвід, Ішим виховує в курсантів відповідальність, стійкість і вміння створювати боєздатний колектив, здатний виконати завдання й зберегти людей.
Ці історії показують, що справжня сила гвардійця – у людяності, зосередженості, точності та здатності об’єднувати людей. Їхні «суперсили» народилися на службі, у боях і на полігонах, а сьогодні живуть у навчанні нових офіцерів. Саме завдяки таким людям Національна гвардія залишається надійним щитом для країни, а майбутнє – у руках тих, хто готовий захищати його з відвагою, відповідальністю та вірою у перемогу.