«Код курсанта»: шлях крізь вогонь до офіцерського звання
Ми продовжуємо серію проєкту «Код курсанта», де ділимося історіями гвардійців Національної академії Національної гвардії України. Цього разу розповідаємо про курсанта з позивним Єнот.
Курсант родом з Полтави. Зараз навчається на першому році навчання на гуманітарному факультеті та опановує спеціальність зв’язки з громадськістю. Його шлях до Академії почався не з підручників, а з передової.
Підписати контракт як найшвидше
«Я чітко розумів, що почалася війна ще з 2014 року, бо моя дружина родом з Донецької області. Ми разом з нею пережили її хвилювання щодо того, що в її рідній домівці – справжня війна».
Коли гвардійцю було 17 років, він вже тоді хотів підписати контракт та потрапити на військову службу, але це було неможливо. Єнот розповідає , що коли тільки йому виповнилось 18 років, у 2022 році, він заповнив анкети в різні підрозділи ЗСУ та НГУ та потрапив в бригаду Спартан в/ч 3017 Нацгвардії.
Запорізький напрямок
«Перед початком служби в Спартані, я мав 3 дні звільнення і ці 3 дні не породили в мені ні каплю сумнівів, що я роблю щось неправильно. Я був впевнений на 100%, що моє призначення – бути військовим», – розповідає хлопець. Спочатку Єнот потрапив в резервну роту на навчання. У 2023 році його командир настояв на тому, щоб гвардієць пройшов навчання на гранатометі Mk19 та став гранатометником. Після успішного навчання гвардієць відправився до Запорізької області. Перші позиції Єнота були у 200 метрах від лінії фронту. Потім гвардієць разом з побратимами був переведений на позиції поблизу села Роботине. Їх завданням було звільнити це село. Місія була виконана успішно.
Після цього Єнот та його розрахунок закріпилися в районі села Новопрокопівка поблизу ворога у ролі вогневої підтримки та штурмової групи для того, щоб за ними зайшов ще один підрозділ. «Там я зустрів побратимів, підтримку яких запам’ятав на все життя, вони допомагали та навчали, я дуже вдячний їм. На жаль, деякі з них героїчно загинули», – додає Єнот. Весь час поки гвардієць з побратимами був там на позиціях їх накривали артилерійські обстріли. Одного разу після мінометного обстрілу Єнот отримав контузію та потрапив до госпіталю. На щастя, хлопець досить швидко одужував, пройшов реабілітацію та вже через місяць повернувся.
Харківський наступ та біль втрат
Після одужання гвардієць допомагав готувати побратимів до Харківського контрнаступу, навчаючи їх використовувати гранатомет Mk19. Єнот з побратимами були відправлені у район села Липці, що на Харківщині, як вогнева підтримка. Врешті, підрозділ гвардійця перевели в район неподалік міста Вовчанськ, там вони стримували атаки ворога. «Мені досить важко це згадувати, але найстрашнішим моментом на війні для мене був, коли загинув мій друг-побратим Неон. Війна змінила мене, я почав ще більше цінувати все що маю, свою сім’ю, також я зрозумів, що таке справжнє побратимство. Моя сім’я, а саме: дружина не давала падати духом, мотивувала рухатися далі. Вона була вагітна, я завжди думав про майбутнє нашої дитини», – розповідає Єнот.
Шлях до офіцерського звання
Командир нашого героя був задоволений його службою — гвардієць завжди демонстрував високий рівень відповідальності. Він бачив у ньому не просто сміливого бійця, а лідера з великим потенціалом. Саме тому командир сам запропонував йому вступити до Академії НГУ на навчання. Гвардієць не вагався ані хвилини. Це рішення не стало несподіваним — він уже давно обмірковував можливість продовжити службу як офіцер.
На даний час він із зацікавленням вивчає принципи ведення бою, методи ухвалення рішень. Гвардієць переконаний, що справжній офіцер має бути не лише обізнаним, фізично витривалим, а й мати бойовий досвід і загартований характер. Лідерство, на його думку, має дуже важливий вплив на особовий склад. Потрібно вміти не лише командувати, а й бути здатним надихати, підтримувати побратимів і брати відповідальність.
Єнот впевнено крокує своїм шляхом розвитку. І кожен день у стінах Академії НГУ наближає його до мети: стати офіцером, гідним довіри та поваги побратимів.