11 РОКІВ НА ЗАХИСТІ МАЙБУТНЬОГО
ДО ДНЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ
«Гвардія Незламних» – історії тих, хто став на захист України і продовжує боротьбу
Війна випробовує кожного, але далеко не всі здатні пройти її шлях до кінця, не втративши себе. Це історії тих, хто не зламався під натиском обставин, хто обрав боротьбу і став прикладом для інших.
Національна гвардія України стала однією з перших, хто у 2014 році став на захист країни. Відтоді її воїни неодноразово доводили свою стійкість, професіоналізм і відданість Батьківщині. Сьогодні, у День Національної гвардії, ми розповідаємо про тих, хто продовжує цю боротьбу – молодих гвардійців Національної академії Національної гвардії України, які вже стали героями.
«Каліб», «Болгар» і «Махач» – троє військових, які пройшли найгарячіші точки фронту, втратили друзів, здобули перемоги і тепер передають свій досвід новому поколінню захисників. Як їм вдалося не зламатися? Що означає бути справжнім командиром? І що дає сили йти вперед, навіть коли здається, що далі – прірва?
Їхні історії – це не просто воєнні спогади. Це орієнтир для майбутніх офіцерів, доказ того, що Нацгвардія – це сила, яка не лише стоїть на передовій, а й формує нове покоління захисників.
«КАЛІБ»
БОЇ ЗА КЛІЩІЇВКУ
«БОЛГАР»
СВІДОК ПОТОПЛЕННЯ КРЕЙСЕРУ "МОСКВА"
«МАХАЧ»
БОЇ ЗА МАР'ЇНКУ, АВДІЇВКУ, НОВОБАХМУТІВКУ
1
«КАЛІБ»
Початок шляху
Старший лейтенант «Каліб» – курсовий офіцер командно-штабного факультету Національної академії Національної гвардії України, родом з Хмельниччини. Його військовий шлях почався з трагедії: «Почав я військову службу у 18 років, коли загинув близький товариш, який проходив службу в полку АЗОВ. Я не міг просто сидіти і хотів зробити свій внесок у розвиток армії та країни».
Так він опинився на строковій службі у військовій частині Національної гвардії в місті Ізмаїл, а згодом вступив до Національної академії Нацгвардії. Обрав командно-штабний факультет, так як завжди цікавило військове управління: «В бойових підрозділах цінуються командири. Вони роблять всю погоду в підрозділі».
Служба та перший бій
Після Академії проходив службу у батальйоні оперативного призначення 4-ї бригади НГУ «Рубіж», спочатку як командир взводу, а згодом як командир 17-ї роти оперативного призначення. Його перший бойовий досвід розпочався у вересні в населеному пункті Кліщіївка: «Кліщіївка знаходиться неподалік Бахмута. Місцевість там складна – багато териконів і височин, які значно ускладнювали бої. Ми виконували оборонно-штурмові завдання, працювали у важких умовах, але кожен боєць викладався на максимум».
Важко було не через складні умови, а через моральну сторону: «Коли ти молодий командир, ведеш своїх людей у бій, ще не усвідомлюєш, що таке втрата. У нас були випадки, коли бійці поверталися, хоча вважалися загиблими. Доводилося пояснювати матерям, що син живий».
Служба та перший бій
Попри це, підрозділ «Каліба» мав надзвичайну мотивацію: «Не зважаючи на вік, стан здоров’я, бійці збиралися та йшли вперед, виконували поставлені завдання. Дехто навіть відмовлявся проходити ВЛК, бо хотів воювати з підрозділом. Я був наймолодшим командиром роти, проте у мене був найкращий підрозділ».
За високий професіоналізм і стійкість багато бійців підрозділу нашого героя були нагороджені державними та відомчими відзнаками, серед яких орден Богдана Хмельницького та Залізний Хрест.
Сила триматися
Силу не здаватися дають люди: «Після виснажливого нічного виходу дивишся на своїх бійців: втомлених, змучених, але незламних. Хтось мовчки курить сигарету, хтось задумливо спостерігає за першими променями сонця, що пробиваються у бліндаж. Втрати особового складу завжди болючі, але війна не дає права зупинятися. Потрібно йти вперед, знаходити сили навіть у найтемніші часи, жартувати, підтримувати один одного і продовжувати боротьбу».
Офіцер зізнається, що часто телефонують бiйцi, якi колись нарiкали на його суворiсть: «Обурювалися, що заняття тривали довше або що я не вiдпускав на вихiднi, а займався з ними підготовкою. А зараз дзвонять i дякують».
Передача досвіду молодому поколінню
Пiсля року командування ротою «Каліб» перевівся до Академiї Нацгвардiї, де зараз займається пiдготовкою групи спецiального призначення. Він хоче донести курсантам головне: «Вони повинні усвідомити свою відповідальність уже зараз, а не чекати, коли у них з’являться підлеглі. Лише сильний підрозділ може стати легендарним, а для цього потрібна наполеглива праця. Саме цьому я їх і навчаю».
Роль командира на полі бою
«Каліб» зазначає, що для майбутніх офіцерів важливо навчитися слухати особовий склад і розуміти його проблеми: «Саме бійці виконують бойові завдання, і кожен метр завойованої території є великою перемогою у сучасній війні. Саме тому командир має бути не лише лідером, а й наставником, який допомагає підлеглим адаптуватися до складних умов».
Внесок у перемогу
Коли запитують, чи усвідомлює він свою роль у майбутній перемозі, «Каліб» лише знизує плечима. Для нього це не подвиг, а щоденна необхідність, частина роботи, яку потрібно виконувати. Він не шукає визнання чи слави — просто робить те, що має робити, бо іншого вибору немає. Війна триває, а отже, потрібно йти вперед.
Його головне кредо: «Робити свою роботу на 100%». Стати кращим командиром, передати знання iншим та виховати нове поколiння воїнiв.
2
«БОЛГАР»
«Болгар» – боєць, який пройшов через найгарячіші точки фронту, став свідком історичних подій і не зламався під натиском війни. Він брав участь у бойових діях на узбережжі Чорного моря, охороняючи стратегічні рубежі, і власними очима бачив, як пішов на дно флагман Чорноморського флоту рф – крейсер «Москва». Його шлях – це історія сміливості, самопожертви та прагнення до перемоги.
Початок військового шляху
Старший солдат із позивним «Болгар» навчається на першому році навчання факультету логістики. Родом із Запоріжжя, він розпочав свій військовий шлях у 2020 році, проходячи строкову службу на посаді старшого стрільця. Згодом переїхав до Ізмаїла Одеської області, де обіймав посаду помічника гранатометника.
«Пам’ятаю момент, коли під час шикування на зарядку нам повідомили про початок повномасштабного вторгнення, – згадує хлопець. – Усі плани на цивільне життя довелося відкласти, а майбутнє стало невизначеним. Але разом із побратимами я був готовий боротися за свою країну».
Крізь вогонь боїв
З початком бойових дій «Болгар» опинився в одній із найгарячіших точок фронту – на узбережжі Чорного моря, охороняючи берегову лінію від висадки російського десанту. Саме там, неподалік острова Зміїний, він став свідком потоплення крейсера «Москва».
Пізніше «Болгар» перевівся до бригади оперативного призначення «Кара-Даг» у Запоріжжі. Брав участь у боях на Запорізькому напрямку, зокрема в районі селища Мала Токмачка, яке добре знав ще з дитинства, адже звідти родом його мати.
Випробування війною
«Коли я побачив зруйновані будинки, які ще нещодавно були цілими, це стало для мене справжнім потрясінням», – ділиться він спогадами.
Одним із найважчих випробувань для «Болгара» стала евакуація поранених побратимів.
«Коли ми почули по рації, що серед поранених є мої друзі з Ізмаїла, я зрозумів, що повинен діяти негайно», – розповідає він. В умовах інтенсивного обстрілу йому та його товаришам довелося долати значні відстані, щоб урятувати поранених.
Особливо важким моментом став випадок, коли росіяни зламали зв’язок і почали транслювати повідомлення: «Виходьте – ми дамо можливість подзвонити рідним».
«Це було психологічним тиском, – каже «Болгар». – У відповідь я випустив по ворогу дев’ять магазинів».
Вибір бути офіцером
Після цих випробувань «Болгар» вирішив вступити до Національної академії Національної гвардії України. Дізнавшись про можливість навчання під час агітаційного заходу у військовій частині, він обрав факультет логістики.
«Маючи бойовий досвід, я розумію, що знання відіграють ключову роль у військовій справі. В Академії я отримую цінні навички, які допоможуть мені стати ефективним фахівцем», – пояснює він.
Погляд у майбутнє
На майбутнє «Болгар» має чіткі плани – після закінчення навчання стати офіцером Національної гвардії України: «Військова служба – це можливість зробити свій внесок у безпеку країни та її майбутнє. Я хочу допомагати людям і бути надійним захисником України».
3
«МАХАЧ»
Коли війна прийшла в його дім, він не вагався – став на захист України. Від перших боїв на передовій до командирської посади, від страху до впевненості – шлях «Махача» сповнений випробувань, рішучості та боротьби. Це історія воїна, який пройшов через найскладніші моменти війни і не зламався, а тепер прагне допомагати іншим.
Повернення додому
Молодший сержант із позивним «Махач» навчається на другому році навчання гуманітарного факультету. Він родом із Жмеринки, що на Вінниччині. До повномасштабного вторгнення проживав у Польщі, де працював і будував своє майбутнє. Проте, коли війна охопила його рідну країну, він не зміг залишитися осторонь. Всього за кілька днів він повернувся в Україну, аби стати на захист Батьківщини.
Перші бої та випробування
Його бойовий шлях – це історія мужності та рішучості. З перших днів у лавах ЗСУ він пройшов складні випробування, які сформували його як воїна. Участь у боях на передовій, штурмові операції та складні рішення в умовах бойових дій – усе це загартувало «Махача» і дало йому безцінний досвід.
«Коли я побачив, як руйнується наша країна, я не вагався. Рішення приєднатися до захисників було для мене питанням совісті та любові до рідної землі. Кожен, хто мав можливість, мав допомогти у боротьбі», – ділиться спогадами «Махач».
Військову службу він розпочав у військовій частині А4030, що входить до складу 71-ї штурмової бригади ЗСУ. Після проходження навчальних зборів на Житомирщині його направили на Донецький напрямок, де він отримав перше бойове завдання – оборону міста Мар’їнка. Саме там він пройшов бойове хрещення у ролі стрільця. Переживши численні небезпечні моменти, «Махач» усвідомив реалії війни. Він зізнається, що не раз думав, що це може бути його останній бій, однак підтримка побратимів допомагала витримати ці випробування.
«Саме побратими допомогли мені подолати страх. Пам’ятаю, як під час першої зустрічі з ворогом охопив страх, але старший товариш сказав мені: "Або ти, або тебе". Це змусило мене діяти», – розповідає «Махач».
Шлях кулеметника та розвідника
Після кількох місяців на передовій він пройшов навчання для кулеметників, де освоїв тактику ведення вогню та техніку роботи зі зброєю в екстремальних умовах. Після цього його направили в район Авдіївки. Там він виконував завдання із забезпечення вогневої підтримки під час бойових операцій. Один із найнебезпечніших моментів стався в Новобахмутівці, коли ворог раптово атакував, і граната влучила у бліндаж, де перебував «Махач». Попри це, він разом із побратимами зумів відбити наступ ворога.
Потім «Махач» отримав нову посаду – розвідника-навідника у роті спеціального призначення. Він брав участь у складних штурмових операціях, поки під час бою в Новобахмутівці не отримав осколкове поранення. Після тривалої фізичної та психологічної реабілітації він повернувся до служби й став командиром відділення в 4-й бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука.
Роль командира на полі бою
Згодом «Махач» вирішив вступити до Національної академії Національної гвардії України. Його мета – стати офіцером, бути прикладом для підлеглих та підтримувати їх психологічно. Він обрав спеціальність психолога, адже знає, наскільки важливою є психологічна допомога для військових, які пережили бойові дії.
«Посттравматичний стресовий розлад – серйозна проблема. Я сам звертався по допомогу до психологів після поранень, і тепер хочу допомагати іншим. Кожен боєць потребує індивідуального підходу», – зазначає «Махач».
Символ незламності
Найціннішою своєю нагородою він вважає маруновий берет – символ витримки, мужності та незламного духу десантників.
«Цей берет – не просто частина форми. Це знак честі, який отримують лише ті, хто пройшов важкі випробування», – підсумовує він.
Відділ інформації та комунікації НА НГУ