За рідний Генічеськ, за Україну: історія боротьби курсанта на псевдо «Карат»
Ми продовжуємо серію проєкту «Код курсанта», у якій розповідаємо історії гвардійців Національної академії Національної гвардії України.
Сьогоднішній герой – курсант на псевдо Карат, який навчається в навчально-науковому інституті забезпечення державної безпеки.
Шлях до війська: від Генічеська до передової
.jpeg)
Карат родом із Херсонщини, міста Генічеська. Навчався у Мелітопольському вищому професійному училищі. Після завершення навчання у 2022 році гвардієць проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України, а згодом підписав контракт і потрапив до військової частини 15-ї бригади оперативного призначення НГУ «Кара-Даг».
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року підрозділ Карата був направлений до міста Мелітополя, згодом – до Токмака, а пізніше – до Запоріжжя. Виконував бойові завдання в селі Мала Токмачка.
«Ми постійно перебували під обстрілами. Саме там я вперше по-справжньому усвідомив, що таке війна. Ми мали перших поранених побратимів, але ніхто не зламався – навпаки, ми ще більше згуртувалися. Кожен розумів свою відповідальність, прикривав іншого й тримав позиції. Тоді прийшло чітке розуміння: ми стоїмо не просто за наказом, а за своїх людей, за свою землю і за Україну», – розповідає Карат.
Покликання бути військовим
.jpeg)
«Я з дитинства хотів стати військовим. Ще з 15 років бачив себе у формі», – ділиться гвардієць.
Спочатку Карат вирішив пройти строкову службу. Уже там підписав контракт і без вагань ухвалив рішення стати офіцером.
Він згадує службу на Запорізькому напрямку, де був піхотинцем. Разом із побратимами облаштовував позиції. Також він ніс службу на блокпості поблизу Василівки.
Цей блокпост був першим у фільтраційній зоні – тут військові зустрічали цивільних, які поверталися на підконтрольні Україні території.
«Найбільше мені запам’ятався початок війни. Цивільні допомагали нам – приносили їжу й воду, хоча їм самим було важко. Тоді я відчув справжню єдність народу», –додає він.
Війна і цінності: заради дому та родини
Карат розповідає, що війна навчила його цінувати звичайні речі цивільного життя: комфортно поспати, зарядити телефон чи зателефонувати рідним.
«Я не мав права здаватися. Я воював за свій дім, який опинився в окупації. Також я одружився під час війни й чітко розумів, за що борюся», – говорить майбутній офіцер.
Дружина Карата – волонтерка. Вони познайомилися, коли вона передавала ліки його підрозділу. Її домівка також залишилася в окупації.
Батькам, братам і сестрам гвардійця вдалося виїхати з окупованої території – у цьому їм допоміг Карат.
Академія як крок до майбутнього офіцера
«Про вступ до Академії я замислився ще під час строкової служби, але повномасштабна війна трохи відклала мою мрію. Водночас я одразу знав, що хочу вступати саме до навчально-наукового інституту забезпечення державної безпеки», – зазначає курсант.
Карат активно цікавиться тактикою: не лише вивчає її на заняттях, а й самостійно переглядає аналітичні відео, читає літературу та постійно аналізує ситуацію на фронті.
Після випуску він бачить себе в піхотних підрозділах або у сфері застосування БпЛА.
Цінності, загартовані війною
У вільний час Карат цікавиться історією військової справи.
«Війна змінила мене. Відбулася переоцінка. На першому місці в мене сім’я, час із дружиною. Я не думав, що одружуся у 20 років, але зустрів своє кохання на війні», – з посмішкою розповідає гвардієць.
Курсант Карат мріє про Перемогу України, щоб усі українці повернулися додому, а військовополонені були звільнені.
«Для мене офіцер – це лідер, а в певних ситуаціях і товариш, який здатен підтримати та допомогти», – підсумовує Карат.
Карат – приклад свідомого вибору й справжньої мужності. Пройшовши війну, втрати та окупацію рідного дому, він не зламався, а зміцнів і обрав шлях офіцера, щоб і надалі захищати Україну.
