Випробування війною: історії курсантів. «Ніколас»
«Герої серед нас»
Ми продовжуємо серію проєкту, де ділимось історіями курсантів та курсанток Національної академії Національної гвардії України. Цього разу ми розповімо про курсанта з позивним «Ніколас», який брав участь у боях за Луганщину з 2022 року, а зараз навчається на командно-штабному факультеті.
«Ніколас» родом із Луганщини. Його військовий шлях розпочався у 2022 році, коли він вступив до лав 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. На той момент йому виповнилося 18 років. Він прийняв рішення стати на захист України, адже на його очах рідне місто Попасна зазнавало руйнувань з боку російських військ ще з 2014 року.
«Коли мені виповнилося 18 років, я добровільно пішов служити. Я для себе вирішив захищати країну. російські війська руйнували моє рідне місто, яке безпосередньо знаходилося біля лінії фронту. Я вирішив, що хочу захищати свій дім, щоб там не було окупанта, який знищує все довкола», - розповідає «Ніколас».
Перші бої
Після навчання хлопця відправили на оборону міста Попасна, де він служив гранатометником у групі підтримки техніки. Головним завданням було прикриття танків та зенітно-ракетних комплексів «Стріла-10».
«Ми відбивали одну атаку за іншою, ворог вів вогонь з артилерії, мінометів та танка одночасно. Одного разу снаряд пробив стіну підвалу і склав бетонне перекриття прямо перед нами. Після обстрілу висунулася ворожа піхота, я вперше побачив російського солдата так близько – всього за 15 метрів. Війна – це не як у фільмах, що ти крутий хлопець. Мене прикрили мої побратими. Тоді я перший раз подивився в очі смерті», - згадує герой.
Друзі та наставники
Якщо говорити про братерство, то для «Ніколаса» бойові друзі стали другою сім’єю. Великим прикладом для нього став один майор із батальйону Кульчицького з позивним «Пісня». Він не тільки воював, а й встигав навчати нас. «Ніколас» говорить, що саме ці люди, його побратими, дали йому силу для подальшого розвитку. Вони сформували його світогляд та загартували характер. Навчили його простій, але надзвичайно важливій істині: той, хто бореться за свій дім, не має сумніватися, чи варте це того.
«Я ще пам’ятаю, як хлопці з батальйону Кульчицького приїжджали викладати до нас у школу. Саме вони зіграли роль в тому, хто я є зараз», - ділиться герой.
Війна – це не лише постріли, вибухи та втрати
Це ще й моменти людяності. Один із таких моментів стався під час оборони Попасної, коли наш герой, ризикуючи, зірвав букет квітів для маленької дівчинки, яка ховалася від обстрілів:
«Був момент, коли ми зайшли в один із підвалів, це п’ятиповерхова будівля, там були цивільні, і була маленька дівчинка. Вона постійно плакала, і я вирішив підняти їй настрій. Саме в цей момент ворог почав активний обстріл, працювали гранатомети, небо розривалося від вибухів. Я швиденько зірвав квіти на клумбі та зробив маленький букет. Хочу сказати, що за час оборони Попасної це був найприємніший момент, адже наскільки та дівчинка зраділа квітам, які я їй подарував».
Навчання
Згодом під час служби дізнався про набір до Академії Нацгвардії та вирішив вступити.
Стосовно того, що для нашого героя значить військова справа, «Ніколас» каже: «У березні 2022 року трагічна подія змінила моє життя назавжди - моя прабабуся загинула від осколкового поранення в рідній Попасній. Загалом місто після наступу російських військ стало зруйноване на 95%. Я там народився, жив, навчався. І дуже боляче бачити, коли ні в чому не повинні люди страждають і вмирають, їх дома руйнуються. Смерть близької людини стала для мене болісним ударом і водночас поштовхом до прийняття рішення. На передовій я зустрів багатьох відважних людей, які стали для мене братами. Одним із них був мій командир, який перед кожним боєм говорив нам прості, але дуже важливі слова: «Багато я від вас вимагати не стану, але розумійте, коли рідний дім за спиною, дороги назад немає». Ці слова глибоко закарбувалися в моїй пам’яті. Вони стали моїм моральним орієнтиром, що допомагає долати труднощі».
Зараз «Ніколас» набуває нових знань та вдосконалює свої навички в Академії. Він зазначає, що за цей час сильно змінився морально і став більш зрілим.
«Разом зі мною поїхали ще 10 хлопців із моєї частини. Всі ми обрали командно-штабний факультет. Серед улюблених предметів – тактика. Я бачу, як я змінився. У 2022 я отримав досвід і тепер, в Академії, я починаю розуміти всі ті процеси, які відбувались. Я прагну здобути офіцерське звання, розвиватися та підвищувати свій професіоналізм. Для мене важливо переймати досвід, аби згодом самому стати лідером для своїх побратимів. Захист Батьківщини – це справа честі, і я пишаюся тим, що обрав цей шлях».