«Код курсанта»: Історія бійця, який рятував життя на фронті
Ми продовжуємо серію проєкту «Код курсанта», де ділимось історіями гвардійців Національної академії Національної гвардії України. Цього разу розкажемо про курсанта з позивним Борода, який евакуйовував поранених та загиблих воїнів на Харківському напрямку, а зараз навчається на факультеті логістики.
Хто, як не я?
Борода — родом із Харківської області. З 2017 по 2019 рік він проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Тоді йому здавалося, що армія залишиться в минулому. Але все змінилося з початком повномасштабного вторгнення. У вересні 2022 року, не вагаючись, він знову став до строю, добровільно повернувшись до війська.
«Я зрозумів: хто, як не я, захистить мою сім’ю, моїх близьких, мою землю?», — згадує курсант.
Його рішення було твердим і свідомим — він не міг залишатися осторонь, коли ворог прийшов на рідну землю.
Перші два місяці після повернення Борода ніс службу на блокпосту на Харківському напрямку — у рідному для себе регіоні, де лінія фронту проходила буквально поруч з домом. Після розподілу потрапив до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». А вже на початку 2023 року його перевели до 43-ї окремої механізованої бригади, де він обійняв посаду санітарного інструктора медичного пункту 1-го механізованого батальйону.
Врятувати будь-якою ціною
«Після декількох місяців навчання в Україні, нас відправили у Чеську Республіку на навчання, де я отримав змістовні знання, які зміг застосовувати безпосередньо, евакуйовуючи поранених з лінії фронту», – зазначає Борода.
У липні 2023 року хлопець вирушив у зону бойових дій на Харківському напрямку поблизу селища Борова. Борода займався евакуацією поранених та загиблих воїнів. Робота була виснажливою як фізично, так і морально — працювали в 3 зміни по 2 доби. Зміна тривала з 6 години ранку по 23 годину вечора. Курсант розповідає, що пам’ятає свого першого пораненого бійця, якого він евакуйовував, розуміючи що треба зробити все що від нього залежить, щоб врятувати життя. Час у зоні бойових дій йде дуже повільно і кожна секунда – врятоване життя. Для хлопця кожен порятунок став не лише обов’язком, а й внутрішньою потребою — бути там, де найважче, і робити максимум, аби врятувати побратима.
«Найтяжчий мій випадок – поранений від уламків КАБу артилерист, який мав критично тяжкі поранення рук, ніг та обличчя. Я працював з нижньою частиною тіла, часу було обмаль, я робив все можливе, щоб стабілізувати стан пораненого і він вижив. Це був момент, який я пам’ятатиму все життя. Я завжди цікавився долею поранених, яких ми привозили до стабілізаційного пункту», – ділиться спогадами курсант.
14 місяців хлопець провів на Харківському напрямку без ротації, рятуючи життя побратимів. Але його місія не обмежувалася лише тими, хто мав шанс на порятунок — хлопець забирав і тіла загиблих. Часто це доводилося робити з позицій, які перебували під вогневим контролем ворога. Та страху він не відчував.
«Вони були моїми побратимами. Я не міг залишити їх. Я мав повернути їх додому», — розказує Борода.
При одній з евакуацій хлопець отримав серйозну травму спини, яка досі нагадує про себе болем. Та навіть поранення не змусило його зупинитися чи зневіритися.
Керівництво бригади неодноразово відзначало його за відвагу, витримку й бездоганне виконання обов’язків.
Жага до нових знань
Борода завжди відчував внутрішній поклик служити Батьківщині та пов’язати своє життя з армією. Проте довгий час не наважувався зробити цей крок остаточно. Усе змінилося з початком повномасштабної війни. Саме тоді він остаточно усвідомив: його шлях — військова служба. Це не просто професія, а покликання, якому він готовий присвятити своє життя.
«Проходячи службу на Харківському напрямку, я чітко зрозумів, що маю брак системних знань, — зізнається він. — Саме тому рік тому я вирішив вступити до Академії. Я прагну не просто воювати — я хочу стати професіоналом, офіцером, який буде здатен ухвалювати виважені рішення, ефективно керувати підрозділом і, найголовніше, зберегти життя своїх побратимів».
Борода відзначає, що навчання стало для нього не лише необхідністю, а й справжнім внутрішнім імпульсом. Він підходить до навчального процесу з максимальною відповідальністю та самовіддачею. Для нього кожен день — це можливість дізнатись щось нове, вдосконалитись, стати сильнішим і мудрішим. Курсант із захватом вивчає стрілецьку зброю та вогневу підготовку, тактику. Його шлях — це приклад свідомого вибору, сили духу та невтомного прагнення до особистісного й професійного зростання.
